Мамо, тату... Я - активіст!
Мамо, тату... Я - активіст! Не уявляю собі студентських років без волонтерства, без проектів, дедлайнів, котрі горять, та зустрічей з людьми, котрі надихають. Як і не уявляю його без постійних поїздок, пізніх повернень додому та пропусків пар. Мені хочеться взяти по максимуму, використати всі можливості, відкрити всі двері. Як, впевнена, і будь-кому з великими мріями, амбіційними планами та вірою у безкінечні можливості кожного, варто тільки дуже захотіти. І от останнім часом все частіше чую від друзів та знайомих про те, що їхні батьки зовсім не в захваті від такого розвитку подій. «Тобі не платять?», «Займися краще навчанням!», «Знов сидиш там до півночі!» - напевно одні з найбільш поширених фраз, на котрі чую скарги. Добре, коли обходиться простим наріканням, але дехто ще більш радикальний: одній моїй знайомій потрібно було нишком вибратися з дому, аби потрапити в омріяну молодіжну організацію. Хочеться здивуватися – як це, твої батьки не ро