В обіймах Нью-Йорка

В обіймах Нью-Йорка

     Напевно, хотілось би, щоб усі грандіозні подорожі починалися красиво. Але реальність – це 4 ранку в аеропорту Бориспіль в очікуванні рейсу до Парижу, а звідти до Нью-Йорку…
Себто десь 24 години сумарно в дорозі, без всяких там макіяжів чи ділових костюмів...

     Нью-Йорк нас зустрів заторами, нічним освітленням та будівлями, що здіймалися просто в небо. Ще трошки тягання валіз сходами в метро - і ми прибули в місце нашої ночівлі. Потім ми майже негайно кинулися висипатися і все одно прокинулися о 6 ранку через бісовий jet-lag… Все почалося.

     Нью-Йорк випробовував нас як міг, дивував і щедро обдаровував враженнями.

Ми і метро

     Історія гідна романів, детективних розслідувань та пригодницьких саг. Адже вивчити систему метро в цьому мегаполісі не можливо (зрештою, ми і не намагалися), а їдучи за покликом серця, далеко не заїдеш... Рятував інтернет. Ну або не рятував. І тоді ми блукали, питали, їхали не в ту сторону і поверталися додому коло 1 ночі, заручники цієї пекельної системи.

     В нью-йоркському метро 25 гілок на котрих 472 станції! (Статистика для того, щоб переконати читача, що це не у нас топографічний кретинізм, а мережа справді складна).
Для переконливішого підтвердження додаю схему метрополітену:

     Варто теж зауважити, що станції можуть мати кілька поверхів вглиб, по одній колії може проїжджати 2+ поїзди, а на пересадочних вузлах можна перейти на 100500 інших ліній. Статистика міського сайту говорить, що кожного дня вся ця конструкція пропускає через себе 5.7 мільйонів пасажирів. А щоб все це працювало, щодня на роботу виходить близько 50 000 людей. Напевно, тому варто тільки попросити на станції карту метро - і ти отримаєш її абсолютно безкоштовно :)

     Перше враження від метро спеціально ігноруватиму, адже, напевно, в будь-якому куточку світу проїзд з важкими валізами і всеможливими сумками, що висять на тобі з усіх боків, не можна назвати приємним. Та що там – і роздивитися нічого як слід не встигнеш. З тієї поїздки чітко запам’ятався тільки той милий чоловік, котрий вирішив допомогти з валізою на виході, а потім він та його дружина вказали нам, як добратися до нашого житла.

     Цілісне враження складалося потроху з решти щоденних поїздок, і, чесно кажучи, не було обнадійливим. Попри те, що очікувань до метро як таких у мене не було (ну серйозно, хто б перед поїздкою в Нью-Йорк задумувався про метро???), неприємне здивування застало мене зненацька. Серед іншого вражав бруд – тонни пилюки, сміття, цвілі, іржі і всяких інших речей, про які, певно, навіть не здогадуюся. Притулятися до стіни я б і не подумала. Страшна задуха на станціях мала б компенсуватися кондиціонуванням в поїздах, але тривале чекання на прибуття самого поїзда деколи ставило це під сумнів. Ну і увінчалося це все оголошенням «Обережно, щурі!»… І це оголошення так би й залишилося неприємним враженням та здивованими очима (серйозно? щурі?), коли б не крик Марини одного дня, коли вона побачила на вході на станцію сірого гризуна…

     А ще відсутність ескалаторів та ліфтів (так, станції знаходяться неглибоко, але все одно страшенно незручно), можливість проскочити "зайцем" через аварійний вихід та сірі блискучі поїзди, котрі особисто в мене викликали дуже змішані почуття…

     Все це впадало в око в перші дні, коли ще свіжими в пам’яті були свіжість, чистота та простота організації київського метро. А далі почали відкриватися і вельми цікаві аспекти цього «міста під містом».

     Другого тижня поїздки ранкова подорож до штаб-квартири ООН складала для нас 19 станцій. Мій телефон не працював (себто не ловив в Штатах інтернету), возити з собою літературу на ряду з робочими матеріалами та фотиком не входило в плани моєї спини, тож коротати довгі ранкові поїздки доводилось у спостереженнях. І я шалено полюбила це заняття, адже аудиторія тут різношерста.

     То близнюки навпроти намагаються поміститися на вільному місці, цікаво розглядаючи все навколо та лякаючи маму тим, що ось-ось виваляться на підлогу. То пристаркуватий чоловік, що розмовляє сам із собою. То парочка старших людей, що їдуть тримаючись за руки так, наче познайомились вчора і бояться загубити одне одного в густому плетиві підземних колій. Барвисті шкарпетки поважних чоловіків у костюмах. Переможні танці шкільної футбольної команди.

     А деколи навіть яскраві таланти.

     Неголені ноги феміністок-радикалок та акуратна укладка геїв. Втомлені очі ввечері та сонні зранку. Багато кави і рук всеможливих відтінків, що її тримають.

Must see

     Якщо ти в Нью-Йорку на обмежений період часу, а на додачу ще й розумієш, що його більшість проведеш працюючи, то ті золоті години, котрі залишаються на знайомство з містом, розподіляєш між найбільш туристичними місцями, не побачити які просто гріх.

Time Square

     Вперше ми проїхали її автобусом-трансфером з аеропорту Newаrk, котрий віз нас до метро. То було під вечір і враження було наче дивишся фільм, котрий розгортається прямісінько за вікном автобуса. В пориві істинного туриста я сягнула по телефон і хаотично щось натискала, поки автобус спокійно собі їхав. Попри всі мої минулі нарікання на камеру свого телефону, результат мені сподобався:

     Вдруге, вже більш ґрунтовно, ми прогулялися площею в один з днів засвітла. І скажу вам, що в цей час доби вона не вражає: людно, шумно, строкато, багатомовно і мало ловиш сенс всього, що там відбувається.

     Походили і вирішили навідатися ще коли стемніє...

І от уже на вихідних з чудовою компанією ми повернулися сюди і були вражені атмосферою світла, барвистості і свята, котра тут вирувала.

     А ще, трохи вище я писала, що тут людно - так от, тоді я і уявлення не мала, як людно тут увечері на вихідних!

Бруклінський міст

     Ігнорувати цього красеня неможливо. Наче рукопотискання між Брукліном та Манхеттеном простягається він над Гудзоном, зачаровуючи казковим краєвидом. Але проштовхнутися тут у вихідний день - завдання не з легких. Люди тут ходять, бігають, їздять, фотографуються, їдять і загалом в своє задоволення проводять вільний час. Ходиш такий, насолоджуєшся атмосферою, і так кортить зробити фото. Але це завдання не з легких! Адже спробуй знайди місце, з якого за натовпом людей видно хоч американський прапор на вершині мосту :)
     Довелося йти на крайні заходи і лізти аж на перила задля хороших фото...

     Далі варто ще краще роззирнутися довкола.

     Зліва вдалині видніється Статуя свободи. А зовсім поруч, на парканчику, ця свобода вже відверто маніфестується:

     Десь наприкінці міст плавно переростає у стихійний ринок сувенірів за рекордно низькими цінами (саме так, щойно прозвучав лайфхак для туристів, бо там справді найдешевші сувеніри, котрі траплялися на нашому шляху), а ринок в свою чергу плавно змінюється Манхеттеном.

Central Park

     Потрапити в цю зелену оазу Нью-Йорку - ну просто справа честі: що за фільм чи серіал про Нью-Йорк, в якому дія хоч на трошечки не розгорталася саме тут. Та й зрештою прогулянка поміж дерев абсолютно необхідна після тижня поміж бетонних хмарочосів...

     По-перше, Центральний парк величезний: простягається на кілька мікрорайонів і щоб пройти його від одного кінця до іншого, я впевнена, знадобиться кілька годин. Ми цього так і не осилили. По-друге, це далеко не той парк який постає в нашій уяві при слові "парк" - #деревадоріжкилавочки. Це швидше паркомісто зі своїми шляхами, кафешками, майданчиками, кортами, полями для різних видів спорту, озерами та навіть потаємними місцинками з альтанками.

      По-третє, на вихідних тут людей десь стільки ж, як і дерев. Прийшовши прогулятись туди саме у вихідний день, ми були ледь розчаровані, адже весь той Нью-Йорк, від якого ми хотіли трошечки відпочити, вже відпочивав тут. Довелося шукати затишні куточки всередині парку, де, проходячи вузькою стежинкою між зарослів, ми оберталися на шурхіт листя і бачили то білок, то ... щурів. По-четверте, сюди варто сходити хоча б заради білок. Пухнасті, смішні, грайливі та зовсім небоязкі вони тут всюди.

Статуя свободи

     У нас були хороші порадники. Тому нас попередили, що на острів їхати не варто, бо вигляд знизу - це не те, що нас цікавить. Натомість нас відправили на останню станцію нашої гілки метро South Ferry, звідки щопівгодини курсує безкоштовний поромчик, котрий, так би мовити, між іншим, пропливає Статую свободи.

     Ми погодилися довго не роздумуючи. Правда, добралися туди вже після заходу сонця, а отже, бачили славнозвісну мадам з факелом лише в освітленні.  

     Коли ми вийшли з метро і шукали станцію, не повіривши, що сяюча будівла навпроти нас - це і є та сама станція БЕЗКОШТОВНОГО порома, з нами трапилася цікава ситуація. Марина вирішила сміливо запитати дорогу в групи чорношкірих американців, що пили щось в сутінках прямо на вулиці. Все пройшло спокійно, нас запевнили, що ми вже на місці, і вже коли ми повернулися, щоб піти, один із групи крикнув нам вслід: "Where are you from?". "Ukraine" - крикнула у відповідь я. Він не розгубився: "Tell Russia to leave you alone!". Залишалося лише посміхнутися йому у відповідь.

     Потім було катання туди-сюди поромом, під вітер, котрий глушив усе довкола, під холод ночі на східному узбережжі США, під морозиво з Dairy Queen, в шарфичку Марини, котрим ми грілися. І оскільки якісних фото Свободи в мене так і не вийшло, то скину фото стомленої та замерзлої себе на поромі - enjoy:

Монумент жертвам теракту 9/11

     Того вечора я забула взяти з собою фотик. Напевно, це все не випадкво, бо це дозволило насолодитися моментом, не намагаючись закарбувати все в цифроому форматі.
В скверику дуже тихо, дерева висаджені в ряд, всі абсолютно стрункі, все чисто і виникає навіть деяке відчуття стерильності, наче у лікарні. Місця, де колись виднілися вежі, зараз зяють чорними дірами, в котрих безслідно зникає вода. Вода шумить, і від цього може здатися, що ти наче когось чуєш. Тільки здатися.
     Довкола води викарбувані імена тих, хто тут загинув. Вони світяться зсередини. В деяких іменах стоять живі квіти. Тут хочеться помовчати.

Wall Street

     Славнозвісну вулицю ми застали в час, коли всі порядні фінансові "вовки" уже чи то спали, чи то просто забилися кудись по кутках, бо тут було нелюдно і досить-таки спокійно. Бик стояв на своєму місці і блищав тими частинами свого тіла, котрі затерли туристи, вірячи, що це принесе їм удачу та добробут. Дівчинка навпроти бика теж стояла. Її теж з усіх боків обступили охочі пофотографуватися. І все це вкупі, чесно кажучи, на мене якогось особливого враження не справило... Ну або просто таймінг був невдалим.
     Фото з биком як канонічний must have було зроблено. Як то кажуть, "для мами" :)

Станція Grand Central

     Ох, вже ця славнозвісна станція! То в мультиках, то в різних фільмах - так і кортіло туди потрапити, щоб на собі відчути магію атмосфери прощання, щоб знову зустрітися. Будівля привертає до себе увагу вже ззовні: на тлі нехитро збудованих хмарочосів щось менше 30 поверхів в стилі боз-ар явно виділяється.

     Всередині панує тепле жовтаве освітлення і всі собі біжать. А ми .. фотографуємося!

     Величезні вікна, багато простору і знайомий годинник по центру. Вперше це все побачити - незабутньо! Але от прийшли робочі будні і, уявіть собі, на цій станції метро доводилося виходити щоранку! Магія пешого враження поволі ставала буденністю....

Дайте мені поїсти!

     Їжа в США - то окрема тематика, в яку сильно не заглиблюватимуся. Просто є пару речей, котрими ну дуууже вже хочеться поділитися. Як, наприклад, знахідка поїздки - магазинчик солодкого на всеможливі смаки та лади Just Sugar. Першого разу надовго ми там не затрималися, але от натрапивши на нього вдруге - з пустими руками не пішли :) Я й не уявляла, скільки всього можна перетворити в солодощі!
     А ще, там класні магнітики ;)

     В невеличкому магазинчику латиноамериканців недалеко від нашої квартири я зробила для себе справжнє відкриття: Фанта зі смаком ананасу та манго! Я страшенний фанат Фанти, тому піти звідти без кількох пляшечок було просто неможливо...

     Десь те саме творилося із різними цікавими смаками Pringles :) Про хіт солодощів - "Reezees" - взагалі мовчатиму! Адже під час нашого перебування в Нью-Йорку йшла активна підготовка до Гелоувіну, а отже було і страшно і страшенно солодко :)
     А от де точно не забракує солодкого, так це у фірмовому магазині M&M's. Три поверхи яскравих кольорів, солодощів, іграшок та сувенірів затягнуть в свої обійми не на 5 і не на 10 хвилин...

Маленька Україна

     Якось випадково, ще до самої поїздки я натрапила в інтернеті на сюжет про український ресторан в Нью-Йорку "Веселка". Одразу подумала, що треба буде його знайти. Сказано - зроблено :)  Колорит і справді український, відвідувачів не бракує, а у скляних виставкових сервантах красуються традиційні речі. Поблизу, до речі, знайшовся офіс організації "Пласт". Мою увагу привернув плакат українською зразка початку-середини минулого століття, яким я із задоволенням тут поділюсь.

Питання на мільйон

     Ну як без цього. Тільки повертаєшся звідкись - і звідусіль закидують питаннями "Ну як там?", а дехто навіть робить наступне уточнення щодо вмісту відповіді "Ти б там жила?".
Відповідаю: ні, швидше за все я б не жила в Нью-Йорку. Буду рада повертатись туди, досліджувати його, їхати звідти і знову повертатися за деякий час, усвідомлюючи, що шалено сумую, але жити там - ні. Чому? Бо це місто-марафон, місто-вимога, місто-броунівський-рух, а я вірю, що час від часу в житті, як у хорошій промові, треба брати паузу і слухати, що лунатиме у відповідь. І бажано, аби це не був гул транспорту.

Рефлексія
 
     Якщо дуже сильно чогось хотіти, то воно обов'язково здійсниться. Хтось зараз скаже: "Ну теж мені, відкрила Америку..." Згодна, фраза проста, банальна, ще й доволі затерта. Але от в Нью-Йорку я почала над нею думати більше. Про те, чого ми дійсно хочемо і як формулюємо наші бажання. А ще про те, скільки побічних продуктів втілення наших бажань присутні в нашому житті щоденно..
     Так до чого це я. До того, що я не можу сказати, що коли-небудь хотіла власне в Нью-Йорк, хоча й щиро раділа знайомству з містом. Я швидше мріяла про захопливе, сповнене сенсу життя. І ось воно, вирує накволо мене, за моєї участі, в мені. Адже що може мати більше сенсу в житті, аніж допомагати іншим збагнути власні сенси, і де це можна робити краще, ніж в одному з найбільших у світі скупчень людей...